ПРОРИВ У НАПРЯМКУ ЗДОРОВ’Я: ЧИ ДОЧЕКАЄМОСЯ?

Все частіше ми говоримо про те, що Україна – європейська держава. Якщо говорити про науковий потенціал, територіальне розташування, мистецтво, ми справді гідні називатися європейцями. А ось коли йдеться про здоров’я, до європейських стандартів «не дотягуємо». Адже живемо менше за інших громадян Європи, хворіємо більше, і при цьому найбільше витрачаємо на ліки. Парадокс? Ні. Скоріше, факт, який держава вперто намагається ігнорувати. Однак куди вже далі? Україна вперто „пасе задніх” в рейтингу країн за тривалістю життя. Навіть серед країн колишнього Радянського Союзу ми – далеко не на перших позиціях: Україну обігнали й Естонія, Латвія та Литва, і Білорусь, і Росія, і Вірменія. Ми серед усіх країн світу на 147 позиції, адже українець в середньому має шанс прожити 66,5 року. А показник так званої тривалості здорового життя для чоловіків – тобто період, коли людина живе активним життям – 55 років. Навіть парагвайці можуть приносити користь суспільству в середньому до 60-ти! Структура смертності в нашій країні теж нетипова: третина померлих – це люди до пенсійного віку. У країні понад 40% юнаків 16-18 річного віку не мають шансів дожити до пенсії. І причина – не в поганому медичному обслуговуванні, як дехто вважає. Можливо, фінансування галузі справді не таке, яким би його хотіли бачити фахівці, однак щороку воно значно збільшується, але при цьому зростають і показники захворюваності та смертності. У 2000-му на фінансування медицини з кишень платників податків було виділено 4,4 млрд. грн.., у 2004-му – 9,4 млрд. грн.., у 2006-му – 17,4 млрд. грн., цього року – 21,4 млрд. грн. Втім, кількість людей, незадоволених якістю медичних послуг не зменшується (у 2000-му їх було 64%, а через чотири роки стало 70%). При цьому ми заздрісно міркуємо про те, що висока якість життя й рівень добробуту визначають здоров’я населення. У деяких країнах це справді так. Але не в Україні. 1970-му році економічне зростання в Фінляндії, Польщі та Румунії дало помітні результати – очікувана тривалість життя перевищила 70 років. Збільшення валового національного продукту в Польщі на 1000 доларів на душу населення збільшило очікувану тривалість життя громадян на рік, в Румунії – на 8 місяців. А в Україні збільшення ВВП на таку ж суму зменшило тривалість життя українців на 9 місяців. Здається, наша держава планує здивувати всіх своєю демографічною нелогічністю. Адже чим ми багатші, тим менше живемо і тим нас усіх стає менше. За 15 років населення України скоротилося на 5 мільйонів громадян, народжуваність зменшилася на 40%, а смертність зросла на 30%. Запланований Блоком Юлії Тимошенко «Український прорив» обіцяє зміни і в галузі охорони здоров’я, і в питаннях демографії. Однак «прорив» - це лише слово. За ним мають стояти не стільки великі гроші, скільки бажання діяти та конкретні пропозиції. Наприклад, щодо виходу з демографічної кризи всі політичні сили, які беруть участь у передвиборчій боротьбі, в тому числі й вельмишановний БЮТ, обіцяють збільшення виплат при народженні дитини. Однак народити дитину – мало. Її потрібно виростити здоровою, виховати повноцінним, активним членом суспільства, а не залежною від наркотиків, цигарок та алкоголю немічною асоціальною істотою. Одноразова виплата при народженні у цьому аспекті – ненадійний помічник. Гроші батьки витратять на дитячий візок, педіатрів, які не гребують «взяти на чай», погашення кредитів та інші потреби. А про забезпечення умов для того, щоб дитина виросла здоровою, залишається дбати лише її родині. На жаль, більшість із них теж не має навичок здорового способу життя й турботи про своє здоров’я. А державі, виходить, байдуже, якими будуть «нові люди». Головне – щоб була кількість. Єдиний вихід – вчити людей як бути здоровими. На жаль, нині цю проблему не можуть вирішити установи, які опікуються охороною здоров’я, адже вони здебільшого зайняті лікуванням і майже не приділяють уваги профілактичним та оздоровчим діям. Ми маємо всі умови й ресурси для прориву у збереженні й зміцненні здоров’я населення, і при цьому продовжуємо вкладати кошти в ліки, лікарів, лікування й лікарняні ліжка. Але в Україні й зараз – найбільша кількість лікарів: 47,2 на 10 тисяч населення, тоді як у Великій Британії цей показник – 16,2, у Канаді – 19,4, в країнах Євросоюзу – від 30 до 34 на 10 тисяч населення. Водночас, потреба в їхніх послугах була б значно меншою, якби люди поступово отримували знання й навички самооздоровлення. Багато для цього не треба: вести здоровий спосіб життя, щоденно тренувати серцево-судинну систему й м’язи, тобто, займатися фізкультурою, правильно харчуватися, звільнитися від шкідливих звичок. Розуміють це, на жаль, одиниці. Ті люди, які керують державою, здебільшого не усвідомлюють того факту, що про своє здоров’я і здоров’я населення треба дбати сьогодні, зараз. Для цього необхідно робити ставку на профілактику захворювань, масовий фізкультурно-оздоровлюючий рух, впровадження здорового способу життя, заборону реклами ліків, тютюнових та алкогольних виробів. Подібний досвід мають економічно розвинені країни світу, тож є у кого вчитися. Наприклад, у США за 20 років реалізації оздоровлюючої програми тривалість життя населення збільшилася більше, ніж на 10 років, кількість курців зменшилася вдвічі. В США нині курцями є 24% населення, а в Україні – 52%. Провідні європейські економісти підрахували, що витрати на високотехнологічну медичну допомогу не знижують захворюваність. Натомість витрати на зменшення факторів ризику захворювань  (таких, як гіподинамія, переїдання, шкідливі звички) дають значно більше користі для здоров’я. Тож Україна має змістити акценти з лікування на пропаганду здорового способу життя, профілактику захворюваності, розгортання масового фізкультурного руху. Лише за таких умов кількість хворих значно зменшиться, збільшиться тривалість життя і працездатний вік населення, а діти народжуватимуться й ростимуть здоровими. Адже наука про збереження здоров’я, яку вже нині пропонують до вивчення в школах, має доповнюватися активною роботою з впровадження популярності фізичної активності серед дітей та молоді. Держава має подбати про будівництво мережі доступних населенню структур для оздоровлення й занять фізкультурою – спортивних майданчиків, стадіонів, спортклубів, велосипедних доріжок, теренкурів, басейнів, тренажерних залів. Повинна працювати індустрія здоров’я з випуском недорогих товарів для занять фізкультурою, туризмом, альпінізмом. Адже витрачати на своє здоров’я великі кошти можуть лише одиниці, і донині спортивні захоплення є не з дешевих. Середньостатистична українська родина витрачає на предмети для заняття спортом 0,21% сімейного бюджету, тоді як на цигарки й спиртні напої йде до 15% зароблених українською родиною коштів (це у 71 раз менше!). Проблема не в тому, що ми бідні, а в тому, що не маємо звички дбати про своє здоров’я, бути здоровими, вести здоровий спосіб життя. Погіршує ситуацію й відсутність доступних можливостей для занять фізкультурою та оздоровлюючими видами спорту. Щоразу, коли в Україні розпочинається передвиборча кампанія, політичні сили починають розігрувати медичну й демографічну «карти». Мені ж щиро хочеться сподіватися, що цього разу  новий обіцяний «Український прорив» забезпечить українців не тільки лікарняними ліжками, різноманітними ліками й послугами людей у білих халатах, а й насамперед умовами для збереження здоров’я.                                                                                                             В’ячеслав Євмінов